Вільям Шекспір

«Босоніж біга, ллє в огонь наосліп

Болючі сльози, замість діадеми

Ганчірка на чолі; а замість шат,

Округ усохлих многоплідних чресел,

Верета, напнута в жаху розпуки.

Хто б бачив це, той язиком чумним

Посіяв замах би на власть Фортуни!

Якби ж боги дивилися на неї,

Коли їй на очу скажений Пірр

Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,

То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби, —

Як смертне їх зворушує хоч трохи, —

Залив би слізьми жар очей небесних

І збурив би богів».

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

О, в наших снах більш правди, ніж в словах!

Світ пожалій, не зводь красу до гробу:

Віддай природі борг — свою подобу!

Чи ж то людина, хто найбільшим благом
Вважає їжу й сон? Тварина, й годі.
Творець, який думками наділив нас, —
Що бачить крізь віки, дав не на те
Нам здібності та богорівний розум,
Щоб гнив він у безділлі.

Всіх слухай, але мало говори;
Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

і свою розпусність видаєте за наївність.

Клавдій, король Данії.

Гамлет, син покійного й племінник нинішнього короля.

Полоній, головний королівський радник.

Гораціо, друг Гамлета.

Лаерт, син Полонія.

Вольтіманд, Корнелій, Розенкранц, Гільденстерн, Озрік, Дворянин — придворні.

Священик.

Марцелл, Бернардо — офіцери.

Франціско, солдат.

Рейнальдо, слуга Полонія.

Актори.

Два гробокопи.

Фортінбрас, принц норвезький.

Норвезький капітан.

Англійські посли.

Гертруда, королева Данії, мати Гамлета.

Офелія, донька Полонія.

Привид Гамлетового батька.

Вельможі, дами, офіцери, солдати, матроси, гінці, почет.

Місце дії — Ельсінор[1].

Отих поляків із саней на лід.
Це диво дивне.

Гамлет – можливо, найвідоміша трагедія Вільяма Шекспіра. Її можна назвати візитною карткою віршованих трагедій великого англійського драматурга.