Е. Попович

  • Максим Флеркоhar citeretsidste år
    Коли людина чогось варта, то вона вже тільки пам’ятник сама собі. А бути пам’ятником, по-моєму, тяжко й нудно.
  • Svitlana Verdievahar citeretsidste år
    Коньяк лився золотавим струменем, джин виблискував аквамарином, а ром був — як саме життя. Ми твердо сиділи на табуретках коло прилавка, навколо хлюпотіла музика, ріка буття була світла й могутня, вона вливала силу в наші груди, і ми забували безнадію своїх убогих мебльованих кімнат, де ніхто не чекав на нас, розпач боротьби за існування. Прилавок бару був капітанським містком на кораблі життя, і ми крізь бурю пливли в майбутнє
  • Svitlana Verdievahar citeretsidste år
    О, ця жалюгідна людська потреба — хоч трохи тепла: дві руки і схилене до тебе обличчя — чому ж ні? Хіба й це теж було тільки ілюзією, самозреченням, втечею? Хіба ж буває щось інше, крім самотності
  • Svitlana Verdievahar citeretsidste år
    Ніщо — це дзеркало, в якому відображається світ
  • gostenkoannahar citeretsidste år
    без кохання людина, власне кажучи, тільки небіжчик у відпустці, та й годі
  • Анна Панасюкhar citeretfor 2 år siden
    Я надто добре знав, що кожне кохання прагне бути віч­ним і в цьому його одвічна мука. Немає нічого сталого. Нічого.
  • Анна Панасюкhar citeretfor 2 år siden
    Чи варто прагнути до чогось сталого у своєму коротенькому житті? Однаково прийде день, коли велика невблаганна хвиля нарине і змиє все.
  • Анна Панасюкhar citeretfor 2 år siden
    Тільки той, хто часто бував самотнім, знає, що таке щастя знайти рідну тобі душу
  • Анна Панасюкhar citeretfor 2 år siden
    Забув… Нехай забуває! — сказав Фердинанд Грау. — Забуття — це секрет вічної молодості. Старіють, бо багато чого пам’ятають. А забувають надто мало.
  • b9394970670har citeretfor 2 år siden
    надто добре знав, що кожне кохання прагне бути віч­ним і в цьому його одвічна мука. Немає нічого сталого. Нічого.
fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)