Джоан Гарріс

чому я вирішила розповісти тепер свою історію чужим людям, упевненим, що життя можна вмістити в розворот у недільному газетному додатку, кілька фотографій, текстовий абзац і цитату з Достоєвського. Перегорни сторінку — і все скінчиться

«Немає гіршого дурня за старого дурня»

У нього мільйон голосів. Воно розв’язує язики, примушує вибовкнути таємниці, про які ви б мовчали довіку, навіть такі, про які й гадки не мали. Воно кричить, голосно співає, шепоче. Воно розповідає про великі діяння, амбітні плани, трагічні кохання й жахливі зради. Воно заходиться від реготу. Тихенько посміюється саме до себе. Рюмсає перед дзеркалом. Витягає на поверхню події минулих літ і спогади, які краще б забути.

Літо — це двері, прочинені у таємний сад

Хотілося б думати, що на них чекає щасливий фінал. Але це знання мені тепер недоступне. Я підкоряюсь іншій хімії. Весело випарюючись у повітря, я наближаюся до розгадки власної таємниці, але не бачу жодних фантомів, не пророкую майбутнє, навіть блаженне теперішнє мені видно так собі — крізь скло, нечітко

Шістдесят років по тому вони все ще пам’ятають, і старі навчають ненависті молодих.

мати завжди була наче невблаганна стихія, що творить благодіяння на власний розсуд і не лишає шансу зрозуміти примхливі вихиляси її логіки

удь-яка запекла війна час від часу потребує перемир’я

Ніколи не пізно нарешті приплисти до рідного берега, — сказав він і ніжно й наполегливо притягнув мене до себе. — Усе, що треба зробити, — лише припинити втікати

Ось чого я для них хотіла, а отримала лише з онуками. Тішачись із ними, я тішила саму себе.