Луїза Мей Олкотт

Терпіти не можу грубих дівчат, які не вміють поводитись належним чином.

в цьому випадку ніхто з сестер не вважав, що можна коли-небудь стати занадто дорослою для материнської колискової.

саме в цьому і полягає краса домашніх свят, вони такі щирі та душевні, що ти потім ще довго згадуєш їх з теплом у серці

На чолі його були зморшки, але Час, здавалося, торкався до нього ніжно, пам’ятаючи, яким добрим він був до інших. Симпатичні складки біля рота були пам’яткою про безліч дружніх слів і веселий сміх, його очі ніколи не були холодними або строгими, а велика рука дарувала тепло міцним потиском, більш виразним, ніж слова.

Це видовище в сонячний день виглядало весело й блискуче, як карнавал. Зарозумілі англійці, жваві французи, серйозні німці, красиві іспанці, некрасиві росіяни, лагідні євреї, невимушені американці

— Матерям потрібні проникливі очі й стримані слова, коли вони мають справу з дочками.

А якщо, щоб забезпечити велич життєвого подвигу, необхідні труднощі, то що може бути важче для бунтівної й честолюбної дівчини, ніж відмовитися від своїх надій, планів, бажань і радісно жити для інших?

думкою про славу або гроші, а вкладаєш у працю свою душу. Це мінливості долі: колись була гіркота, тепер – солодкість. Старайся і станеш так само щаслива, як ми щасливі твоїм успіхом.

Він каже, що тепер “може здійснити благополучне плавання по життю зі мною на борту як помічник і величезною любов’ю як баласт”. І я молюся, щоб так і було. Я постараюся бути всім, що він шукає в мені, бо люблю мого хороброго капітана всім серцем і душею й ніколи не покину його, поки Бог дозволить нам бути разом. О, мамо, я й не знала, як може бути схожий на рай цей світ, коли двоє люблять одне одного і один для одного живуть!».

– І це наша стримана, манірна й суєтна Емі!

а коли дійшла до короткої записки, написаної рукою професора, губи її затремтіли, зошити зісковзнули з колін, і вона завмерла, дивлячись на дружні слова так, немов вони набули нового змісту й торкнулися вразливого місця в її серці.

«Чекайте мене, мій друг. Можливо, я трохи спізнюся, але неодмінно приїду».

– О, якби він тільки приїхав! Такий добрий, милий, такий вічно терплячий зі мною, мій дорогий старий Фріц. Я не цінувала його й наполовину так, як він того заслуговує, коли був поруч. Але тепер як би я хотіла побачити його, коли всі, здається, покинули мене і я залишилася зовсім одна… як билинка в полі.