Е. Дж. Фінн

І якщо я не хочу померти, мені треба почати жити.

алкоголь — це анестезія, за допомогою якої ми переживаємо операцію життя.

Мене ж, навпаки, дуже цікавить. Не її тіло — блідий гребінь хребта, лопатки, схожі на хирляві крила, ясно-блакитний ліфчик, що обіймає її груди: як тільки щось із переліченого вимальовується в моєму об’єктиві, я відвертаюсь — мене цікавлять життя, які вона веде. Життя у множині. Яких на два більше, ніж у мене.

Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.

«А ти на купчастих хмарах», — відповіла я йому. Потім він цілував мене, довго та повільно.

Що такого в цьому будинку? Туди приходить помирати любов.

«вибірковим емоційним відчуженням»

Також можу бути безжально логічною.

Один з моїх не за віком дорослих пацієнтів починав кожен наш сеанс зі слів: «Це, мабуть, дуже дивно, але…», — а тоді продовжував описом подій, що були цілком звичайними.

Людина, яка забагато знала