Ольга Кобилянська

  • I NADEJDAhar citeretfor 2 år siden
    І він почав її потішати простими неповоротними словами, а однак скільки почувань, скільки ніжності замикала в собі та мужицька грудь! Скільки правди й вірності лежало в його тремтячім голосі, що силувався до ніжності і м'якості, скільки тривоги й щирості зраджували його зворушені добрі очі!

    Ледве знав, що говорив, коли звук його голосу віддавав несвідомо найкращу часть його почувань і душі.

    — Коли я тут, тобі вже нічого боятися! — повторяв раз по раз. — Все буде добре! Я лише бога просив, аби найтися тут! Тут я пан! Най що до нас приступить, мені ні перед чим не страшно! Тут я дома! Я лише тут хотів уздріти себе! Нічим не журися! Я стану у всім за тобою, як дуб, і ану, най хто посміє тебе на волос скривдити — побачить!

    — І перед Савою і Рахірою боюся! — обізвалася вона наново журливо.

    Він махнув легковажно рукою.
  • I NADEJDAhar citeretfor 2 år siden
    Надвечір вийшов перед бурдей і розглядався цікаво. Звізди повиступали. Небо було ними засіяне. Було ясне й чисте, яким буває лише в осінні ночі. Глибина його була безмежна. Наліво трохи лежав «сусідній» ліс. Неначе велика, знесла пляма, чорнівся на гладкій поверхні землі і, здавалося, стиха приманював до себе.

    Чи не було тихо? Снувалася сюди яка людська душа? Чи потрібно було хто знає скільки деревини? Хотів хто дуби валити? Ет, кільканадцять, ні, навіть не кільканадцять, а може, лише з десять кавалків, і було би досить.

    Але він через тата надумувався. Тато не любив, як хто сягав рукою по чуже добро. Все казав: «Те, що ти візьмеш із чужого, мусиш подвійно віддати, і навіть не будеш знати, коли віддаси!» Він стидався тата гірше, як мала дитина.

    — Ніяк іти в ліс, тато дізнається! — сказав до Сави, що вийшов зараз за ним, забираючися, як звичайно, вечором до Рахіри.
  • I NADEJDAhar citeretfor 2 år siden
    Надвечір вийшов перед бурдей і розглядався цікаво. Звізди повиступали. Небо було ними засіяне. Було ясне й чисте, яким буває лише в осінні ночі. Глибина його була безмежна. Наліво трохи лежав «сусідній» ліс. Неначе велика, знесла пляма, чорнівся на гладкій поверхні землі і, здавалося, стиха приманював до себе.

    Чи не було тихо? Снувалася сюди яка людська душа? Чи потрібно було хто знає скільки деревини? Хотів хто дуби валити? Ет, кільканадцять, ні, навіть не кільканадцять, а може, лише з десять кавалків, і було би досить.

    Але він через тата надумувався. Тато не любив, як хто сягав рукою по чуже добро. Все казав: «Те, що ти візьмеш із чужого, мусиш подвійно віддати, і навіть не будеш знати, коли віддаси!» Він стидався тата гірше, як мала дитина.

    — Ніяк іти в ліс, тато дізнається! — сказав до Сави, що вийшов зараз за ним, забираючися, як звичайно, вечором до Рахіри.
  • Анастасия Матусяhar citeretsidste år
    Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога
  • b6494077166har citeretfor 2 år siden
    Еs Ііеgt um uns herum

    gar mancher Abgrund, den das

    Schicksal grub, doch hier in

    unserem Herzen ist der tiefste»
  • Вікторія Скубеничhar citeretfor 2 år siden
    Еs Ііеgt um uns herum

    gar mancher Abgrund, den das

    Schicksal grub, doch hier in

    unserem Herzen ist der tiefste
  • Вікторія Скубеничhar citeretfor 2 år siden
    Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога.
  • plechkosvitlanahar citeretfor 2 år siden
    уриваний сміх, виривав його з усякого надумування й поривав із собою, а слова її все підходили йому під його душевний лад.
  • yanaborcom89har citeretfor 7 måneder siden
    Нічого — крім білого простору, що розливається далеко, як лиш око засягне. А там уже небес дотикається і никне.
  • yanaborcom89har citeretfor 7 måneder siden
    Та, мабуть, мила їй ота широка просторінь.
fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)