Дарья Москвитина

Люди перестали бути людьми:

чому я вирішила розповісти тепер свою історію чужим людям, упевненим, що життя можна вмістити в розворот у недільному газетному додатку, кілька фотографій, текстовий абзац і цитату з Достоєвського. Перегорни сторінку — і все скінчиться

«Немає гіршого дурня за старого дурня»

Шістдесят років по тому вони все ще пам’ятають, і старі навчають ненависті молодих.

мати завжди була наче невблаганна стихія, що творить благодіяння на власний розсуд і не лишає шансу зрозуміти примхливі вихиляси її логіки

удь-яка запекла війна час від часу потребує перемир’я

Ніколи не пізно нарешті приплисти до рідного берега, — сказав він і ніжно й наполегливо притягнув мене до себе. — Усе, що треба зробити, — лише припинити втікати

Ось чого я для них хотіла, а отримала лише з онуками. Тішачись із ними, я тішила саму себе.

Тепер же я думаю, що вона не могла цього не робити, цькувати мене було частиною її нещасливої натури, так само як опиратись їй — моєї. Схоже, вона щоразу відкривала рота лише для того, щоб мене покритикувати. Мої манери, одяг, зовнішність, думки. Усе в мені здавалося їй вартим осуду.

Я ігнорувала тисячі вигаданих нею правил, і вона щоразу реагувала на порушення здивованою люттю. Для неї всі ці правила мали значення, бо завдяки їм вона контролювала наш світ. Прибери їх, і вона стане такою ж, як і решта, — загубленою сиріткою.
Звичайно, тоді я цього не знала.