Лікар та душа. Основи логотерапії

Життя ставить перед нею проблеми, і їй слід розв’язувати їх, а розв’язати можна, тільки взявши на себе відповідальність за своє життя.

Парадоксальні наміри особливо ефективні в процесі короткотривалої терапії, передусім під час лікування хворих із різними фобіями, в основі яких — механізм тривожного передбачення.

Люди психологічно нездатні придумувати аргументи «за життя» чи пояснювати, чому вони хочуть продовжувати жити, якщо їх переймають думки про самогубство.

Люди психологічно нездатні придумувати аргументи «за життя» чи пояснювати, чому вони хочуть продовжувати жити, якщо їх переймають думки про самогубство.

які Штраус називає «теперішністю» (presentist). Так він описує підхід, який відкидає будь-яке життєве спрямування; поведінку, яка не ґрунтується на минулому і не спрямовується на майбутнє, а пов’язана лише з неісторичним сьогоденням.

«Невротик, який учиться сміятися із себе, навчиться керувати собою і, можливо, одужає».

Гордона В. Оллпорта «Індивідуум і його релігія»:

хворих на шизофренію відбувається пасивізація досвіду психічних функцій. Ми вважаємо це універсальним законом психології шизофренії

хворого на меланхолію (коли розрив між тим, що є, і тим, що має бути, уявляєтья як прірва) виникає відчуття відмови від себе, від світу, від життя та його сенсу.

Меланхолік уважає себе безвартісним, а своє життя безглуздим і тому проявляє схильність до самогубства.