Він повернувся у Міністерство Любові, цілковито пробаченим, зі своєю душею білою та чистою наче сніг. Він перебував на публічній лаві підсудних, зізнаючись в усьому, втягуючи усіх. Він йшов донизу по цьому вкритому білим кахлем коридору, з тим відчуттям ходи у сонячному світлі, і з озброєним охоронцем поза своєю спиною. Ця довгоочікувана куля проникала до його мозку.
Він пильно поглянув догори на це величезне обличчя. Сорок років воно надало йому аби дізнатися та засвоїти якого роду посмішка була прихована за цими чорними вусами. О жорстоке, марне непорозуміння! О уперте, свавільне самовигнання від цих люблячих грудей! Дві пропахлі джином сльози просочилися по боках його носу. Але це було добре, усе було добре, ця боротьба скінчилася. Він здобув цю перемогу над самим собою. Він любив Старшого Брата.