uk
Роберт М. Сапольські

Чому зебри не страждають на виразку

Giv mig besked når bogen er tilgængelig
Denne bog er ikke tilgængelig i streaming pt. men du kan uploade din egen epub- eller fb2-fil og læse den sammen med dine andre bøger på Bookmate. Hvordan overfører jeg en bog?
Усі хвороби — від стресу. Чули таке? Роберт Сапольські, професор біології та нейрології Стенфордського університету, вирішив це перевірити.

У цій книжці зібрані результати багатьох досліджень, виконаних ученими з різних галузей. Стрес і реакція організму на нього залежить від безлічі чинників, наприклад, від того, що їла ваша мама під час вагітності. Серйозну тему авторові вдалося подати без зайвої академічності, а терміни з’являються лише там, де це конче необхідно.

Це корисна книжка для тих, хто прагне краще розуміти себе і своє тіло, але не хоче витрачати час на боротьбу зі спеціальною літературою. Зрештою, легкий стиль пана Сапольські робить читання напрочуд приємним.
Denne bog er ikke tilgængelig i øjeblikket
646 trykte sider
Har du allerede læst den? Hvad synes du om den?
👍👎

Citater

  • Nastia Hrushovenkohar citeretfor 10 timer siden
    Тож многая літа Гіймену та Шаллі – мозок таки виявився головною залозою. Тепер уже доведено, що нижня частина мозку, а саме гіпоталамус, містить велику кількість рилізинг-гормонів та інгібіторних гормонів, які діють на гіпофіз, який зі свого боку регулює секрецію периферійних залоз. У деяких випадках мозок стимулює викид гормону гіпофізу Х за допомогою дії одного рилізинг-гормону. Інколи він зупиняє продукування гормону гіпофізу Y за допомогою викиду одного інгібіторного гормону. У деяких випадках гормон гіпофізу контролюється координацією і рилізинг-гормону, й інгібіторного гормону з мозку – тобто перебуває під подвійним контролем. І на довершення, у деяких випадках (наприклад, у надзвичайно заплутаній системі, яку я досліджую), існує величезна кількість гормонів гіпоталамуса, які колективно регулюють гіпофіз як функцією вивільнення, так і пригнічення.
  • Nastia Hrushovenkohar citeretfor 10 timer siden
    І Гіймен, і Шаллі дотримувалися однакової стратегії. Вони почали відбирати мозок тварин з боєнь. Відрізали частину внизу мозку біля гіпофізу. Кидали велику кількість таких частин у блендер, змелювали, перекладали місиво з мізків у велетенську пробірку з хімікатами, які очищували це місиво і збирали краплини, що виділилися. Тоді робили з цих краплин ін’єкцію щурам і спостерігали, чи змінює гіпофіз щура механізм викиду гормону. Якщо так, можливо, ці краплини мозку містять один з тих уявних гормонів, що впливають на продукування або пригнічення інших. Спробувати визначити, що міститься в тих краплинах, установити їхню хімічну структуру, зробити штучний аналог і дізнатися, чи регулює він функцію гіпофізу. У теорії досить просто, та на це пішли роки.
  • Nastia Hrushovenkohar citeretfor 10 timer siden
    1944 року фізіолог Джеффрі Гарріс припустив, що мозок – це також залоза, яка продукує гормони, що і собі направляються до гіпофізу і керують його діями. Загалом його припущення не було божевільним. За чверть століття до того один із засновників цієї галузі, Ернст Шаррер, показав, що деякі інші гормони, місцем секреції яких вважали периферійну залозу, насправді вироблялися в мозку.

På boghylderne

fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)