Патетична соната

за нею в гості мадам журба преться.

Думаю, чи потрібен тепер Україні Бог? Думаю, що коли й потрібен, то тільки свій, український. Інакший зрадить або обдурить.

Ніби темна й дика є країна і така ж пригноблена, що забула навіть про своє учора і не зна, що буде з нею завтра.

Бо кожний тепер українець мусить, лягаючи, в голови класти клунок думок про Україну, вкриватися мусить думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.

Ні, найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.

Іван Степанович С т у п а й-Ступаненко