Інтернат

Ще один чудовий твір Жадана, котрого висунули цього року на Нобелівську премію. І цілком заслужено. Читати його, коли йде війна, це як читати телеграм канали про ситуацію на фронті. Немає слів.

Роман про ціну аполітичності. Про важке, болюче, але читається легко.

Війна це завжди фігово,брудно й боляче.Але завжди потрібно вибирати свою сторону."Байдуже і ні за кого" це та сама зрада.

Один з кращих романів про війну. Некрасиву, холодну, болісну, в якій немає жодної романтики. Бо її і справді не існує на війні, її придумали ті, хто ці війни починає, але ніколи не бере в них участі. Про обивателів, які намагаються відсторонитися від спільної іди, але вона все одно їх наздожене.

Історія україно-російської війни буде неодноразово доповнюватись новими епізодами, щодня вписуючи закривавленими літерами імена жертв поміж рядків ненависті та пустих обіцянок політиків. На сьомий рік війни досі знаходяться люди, для яких не існує зруйнованих будинків, зламаних життів та мертвих співвітчизників. Іноді здається, що живучи в одній країні ми ніби перебуваємо в паралельних реальностях…
Саме тому ця книга важлива, аби не замовчувати жахіття цього протистояння та дати зрозуміти нашому суспільству, що справжня боротьба відбувається не тільки на прифронтовій лінії, в темних коридорах міськрад чи на самітах ООН, а й на побутовому рівні, рівні життя одного підлітка, в чию домівку увірвалась війна.

Читаючи книгу під час повномасштабного вторгнення і розуміючи що роман описує події 2015 року, ще раз нагадуєш собі , що війна страшна і болюча давно з нами, не 24 лютого цього року все почалось, а давно.
Автор описує муки совісті Паші за те, що допустив до того, що племінника Сашка віддали в інтернат, ніби як паралель між тим що має відчувати суспільство тому, що відволікало свою увагу від подій на сході краіни.

Щоб відчути війну і відчуття які вона дарить і що забирає, і це все для цивільної людині, читайте цю книгу. Краще не читав. Дебальцеве. Навіть він там був.

У перше відкрила для себе Жадана. Дуже сподобалось, живий цікавий текст, жалкую що не читала цього раніше, але мабудь всьому свій час.

Тяжка місцями, але хороша книга. Обов'язково пізніше перечитаю ще раз🙏😭

История маленького, некрасивого и неуверенного в себе человека посреди большой, некрасивой и неуверенной в себе войны. Как это часто бывает у Жадана, персонажи и декорации "Интерната" то и дело меняются ролями. Герои здесь - инструмент, который переносит нас в новую локацию, рассказывает её меланхолическую легенду, а потом и сам становится частью пейзажа.

Из-за этого"Интернат" вышел зыбкой, туманной книгой. У неё, как бы, есть основная цель, к которой по сюжету движется учитель Паша - забрать племянника из оставшегося в захваченном городе интерната, но как и каждое порядочное паломничество, мытарство или трип, процесс этот постоянно меняет форму, смысл и в какой-то момент цель становится неважна. Движение и созерцание превращаются в самоцель, а уродливость человеческого быта во время войны - в поэзию.

И вот Жадан именно смог рассказать road-story про самых обычных, не самых героических и патриотичных людей. При этом не убрав остроты, не продвигая линию ничьих партий, не смакуя драму, не злоупотребляя статистикой. Это просто кровоточащий кусок будней, который внезапно начинается, внезапно заканчивается и ничему не учит. Никого. Опять. Впрочем, нікого не шкода.