Марко Вовчок

Маруся. Інститутка (збірник)

  • Моріка Поповичhar citeretsidste år
    Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся… Було, мене й б’ють (бодай не згадувать) – не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях.
  • Моріка Поповичhar citeretsidste år
    І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..
  • Моріка Поповичhar citeretsidste år
    Стара пані була не що, сумирна собі, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! не на умі. Увесь день на ґаночках; нічка йде – охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї… та треба ж колись і перестати.
  • Кирюха Кураковhar citeretsidste år
    Сечевик глядел в сияющие глаза, на трепещущую легкую фигурку, стоявшую перед ним, и слушал, как стучит маленькое сердечко.
  • Кирюха Кураковhar citeretsidste år
    вдруг услышал за собою детский тихий голосок и в ту же минуту почувствовал прикосновение детских нежных ручек.
  • chmohar citeretfor 2 år siden
    То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й Бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь – байдуже мені, що й є ті пани у світі!
  • chmohar citeretfor 2 år siden
    Дожидаю… Що яка та служба довга! Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?..
  • chmohar citeretfor 2 år siden
    Провела я чоловіка аж до Києва. У Києві служити зосталась, а він з військом кудись далеко на Литву пішов.
  • chmohar citeretfor 2 år siden
    Коли так, навесні, чутка: москалі виходять у поход!

    – Неправда сьому! – вмовляю себе; а серце моє одразу почуло, що правда. А тут і наказ: у поход, у поход лагодитись!

    Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне, що повернусь, каже, – будемо вільні.

    – Так, так! – кажу. – Так, мій голубе!
  • chmohar citeretfor 2 år siden
    Легко зітхнути, весело глянути й думати: що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю – нікого не боюся; робитиму чи ні – ніхто мене не присилує, ніхто не займе. Чуюся на душі й на тілі, що й я живу.
fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)