Мізері

Приблизно за десять днів після того, як Пол виринув із темної хмари, він одночасно збагнув три речі. Перша: в Енні Вілкс були величезні запаси новрілу (у неї, власне, були величезні запаси всіляких наркотиків). Друга: він підсів на новріл. Третя: Енні Вілкс була божевільна та небезпечна.

Його звали Полом Шелдоном, і він був письменником, який створював два види книжок — хороші та бестселери.

Коли він був маленьким хлопчиком, то часто їздив туди з батьками й завжди наполягав, аби вони стелили ковдру навпроти палі. Вона стирчала з-під землі, наче одиноке ікло підземного чудовиська. Він любив сидіти й спостерігати, як океан поглинав кілок. Години спливали, і вершечок палі знову виринав поміж хвиль

даватиму ще і ще, поки ви не станете криком кричати. Я здатен на це. Я ЗМОЖУ».

Джо Бло з Кокомо

Зараз вона піде, і я почую, як брудна вода виливається в раковину, і вона не повертатиметься годинами, бо моє покарання ще не скінчилося».
Але замість того, щоби вийти з кімнати, Енні підійшла до ліжка та почала щось шукати в кишені фартуха. Вона дістала не дві капсули, а три.
— Ось, — ніжно промовила вона.
Він жадібно заштовхав їх у рота, а коли підвів погляд, то побачив, що до нього наближається жовте пластмасове відро з мильною водою. Воно затуляло собою обрій, наче повний місяць. Сірувата вода вихлюпувалася через край на ковдру.
— Запий, — сказала вона тим самим ніжним голосом.

Пишучи цей рядок, він гиготів як навіжений, аж по клавішах не влучав, і доводилося кілька разів переправляти.

Жінка знову зґвалтувала його подихом.

- Дихай, чорт тебе забирай! — вискнув невидимий голос.
Він подумав: «Гаразд, усе, що схочеш, тільки не роби так більше, будь ласка, не інфікуй мене»

В Енні було повне зібрання творів Сомерсета Моема97 (колись Шелдон почав розмірковувати, чи не стоїть на її книжковій поличці перший роман Джона Фаулза98, проте вирішив, що краще такого не питати), і Пол почав методично перечитувати всі двадцять із гаком томів творчого здобутку Моема. Його зачарувала майстерність, із якою автор вкладав глибинний зміст у свої короткі оповідки. З роками Пол усе більше призвичаювався до тої обставини, що ніколи не зможе сприймати оповідання так, як у дитинстві. Ставши письменником, він прирік себе на вічний аналіз художніх творів. Але Моему вдалося спокусити його та знову перетворити на дитину, і це було добре.