Ці казки, малята, написані мною в співтоваристві з моєю любою онучкою Сашенькою, яка допомагала мені, придумуючи цікаві, оригінальні сюжетні лінії і люб’язно запропонувала освіжити текст своїми яскравими малюнками. Ви думаєте, онучата, що тільки люди вміють розмовляти? — Помиляєтесь! — Розмовляти можуть, і Туман, і Хмарв і Крапельки, і Вітер! Та що там казати, розмовляють, навіть ваші іграшки! Взагалі, все, що ви бачите навколо вміє, може і хоче спілкуватись з вами. — А чому ж ми нічого не чуємо? — А тому, що і нам і вам за повсякденним клопотом ніколи прислухатись! Часто буває так, що ми чуємо прохання, звертання до нас, але вважаємо це власною думкою. От, неприклад: — несете ви зламану іграшку до мами чи тата, щоб вони її полагодили… Ви думаєте, що це ви самі вирішили допомогти своїй улюбленій іграшці? — Може й так, але, скоріше, ви таки почули прохання про допомогу: — Поможи мені! Полагодь мене! Мені так хочеться погратися з тобою! Діти часто розмовляють зі своїми іграшками тому, мабуть, що краще за дорослих чують їх голоси. Втім, і дорослі, якщо, звісно, захочуть, можуть почути про що говорять звичайні речі що оточують їх. От і мені пощастило почути деякі розмови і я з задоволенням поділюсь з вами почутим. Отже, щільненько пригорніться до матусі, або тата, і слухайте!