Харитя

І добре Хариті на ниві, ї страшно. Стала вона й не знає, чи йти далі, чи вертатися. Але виткнулась десь далеко з жита червона хустка жіноча, і Харитя згадала і хвору маму, і чого прийшла.

В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.