Ольга Токарчук

Він бачить у них себе, як у дзеркалі: ті самі жести, та сама почасти ляклива, почасти зухвала хода. Убогіші носять вбрання сіре й непримітне, і навіть якщо хтось справив собі шаль чи добротний плащ, із-під них все одно стирчать Рогатин, Давидів, Чернівці. Навіть коли огорнув голову тюрбаном, щоб захистити її від сонця, з холоші вистромлюються Підгайці та Бучач, з кишень стирчить Львів, а пантофлі, начебто грецькі, човгають, як у Буську.

Він узагалі небалакучий. Напевне, у нього Меркурій у мовчазному знакові, гадаю, що в Козерогові або в кон’юнкції, квадраті або, може, в опозиції до Сатурна. Це також може бути Меркурій у ретроградації — тоді він спричиняє скритність.

Тоді мені спало на думку, що смерть Великої Ступні, у певному розумінні, була чимось хорошим. Звільнила його від безладу, який супроводжував його в житті. І звільнила інших живих Істот від нього. О, так, раптом я усвідомила, якою доброю може бути смерть, справедливою, неначе дезінфекційний засіб, неначе порохотяг. Зізнаюся, я так і подумала, і якщо чесно, продовжую так думати надалі.

Мені завжди здавалося, що ступні — наша найінтимніша, найбільш особиста частина тіла, а зовсім не геніталії, не серце й навіть не мозок, органи без особливого значення, що їх так високо цінують. Саме в ступнях зосереджується найсуттєвіша інформація про Людину, хто ми насправді, і яким є наше місце на землі. У зіткненні із землею, на межі з тілом міститься вся таємниця — що ми збудовані з елементів матерії та водночас чужі їй, відокремлені. Ступні — наша вилка до розетки.

На око йому було під п’ятдесят, я би багато віддала, щоб побачити його восьмий дім, чи немає там, бува, поєднаних якимсь аспектом Нептуна із Плутоном та Марса де-небудь на Асценденті, бо ж він зі своєю зубатою пилкою в жилавих руках нагадував хижака, котрий живе лише для того, аби сіяти смерть та завдавати страждань.

Мені б ще хотілося мати канал про зірки й планети. «ТВ Космічні впливи». Такі передачі, властиво, теж складалися б із мап, ліній впливів, полів дії різних планет.

Плинність, мобільність ілюзорність — ось що значить бути цивілізованим. Варвари не подорожують, вони просто йдуть до мети або вчиняють наїзди.

Ось і Рогатин.

Він починається з глиняних мазанок під великими солом’яними стріхами, які, здається, притискають хатинки до землі; що ближче до ринку, то вищими стають будинки, стріхи стають акуратнішими, врешті їм на зміну приходить дерев’яний ґонт кам’яниць із глинястої невипаленої цегли. Є тут парафіяльний костел, монастир домініканців, костел святої Барбари біля ринку, а далі — дві синагоги й п’ять церков. Довкола ринку, наче гриби, туляться невеликі будинки, і в кожному — якась торгівля чи ремесло. Кравець, поворозник, кушнір, усі — євреї. Поруч — пекар на прізвище Буханець, що завжди тішить отця декана, бо свідчить про якийсь прихований лад. Якби лад був видиміший і послідовніший, люди жили б праведніше. Поруч — майстерня ножівника, якого звуть Любою; фасад свідчить про заможність, стіни свіжо пофарбовані блакитним, а над входом висить великий заіржавілий меч: видно, добрий ремісник той Люба і клієнти в нього небідні. Далі — сідляр, який виставив перед входом дерев’яного козла, а на ньому — красиве сідло зі стременами, мабуть, срібними, бо так блищать.

Довкола стоїть нудотний запах солоду, він просочує кожну річ, виставлену на продаж. Ним можна наїстися, як хлібом. У передмістях Рогатина, в Бабинцях, є кілька невеликих броварень — це звідти шириться околицею той ситний запах. У багатьох крамницях тут продають пиво, а в кращих є й горілка, і меди, здебільшого — третяк. Склад єврейського купця Вакшуля пропонує вино, правдиве угорське та рейнське, і трошки кислувате, яке везуть сюди аж із Валахії.

Він помітив: що далі на південь, що менше стає християнства, а більше сонця й солодких вин, що більше грецького Фатуму — то краще йому живеться.

Ксьондз рухається вздовж крамниць, збудованих з усіх можливих матеріалів: дощок, шматків грубо тканого полотна, кошиків із лози, навіть листя. Якась добра жінка в білій хустині продає з возика гарбузи, і їхній яскравий оранжевий колір приваблює дітей. Тут-таки інша розхвалює голови сиру, що лежать на листі хрону. Безліч, безліч крамарок, які торгують, бо овдовіли або мають чоловіків-пияків: олійниці, тканинниці, молочарки. Вироби ось цієї м’ясниці ксьондз купує щоразу, та й зараз шле крамарці щиру усмішку. Позаду неї — дві крамниці, прикрашені зеленим гіллям; це означає, що там продають свіжозварене пиво. А тут — багатий крам вірменських купців: красиві легкі тканини, ножі в гарно оздоблених піхвах, і тут-таки — визина, тобто сушена риба, яка просочує своїм запахом вовняні турецькі килимки. Далі з лотка, що висить на худих плечах, чоловік у запилюженому халаті продає яйця, вкладені дюжинами в плетені з трави кошики. Інший пропонує яйця копами, з великих кошиків, за вигідною, майже гуртовою ціною. Ціла крамниця пекаря обвішана байґелями, один уже хтось впустив у болото, і його з апетитом доїдає песик.

Чим тут тільки не торгують! Квітчастими тканинами, хустками й шалями просто зі стамбульського базару, дитячими черевичками, фруктами, горіхами. Чоловік біля плоту має плуг і цвяхи різних розмірів: від крихітних, завбільшки зі шпильку, і до великих для будівництва дому. Поруч опасиста жінка розклала калатальця для нічних сторожів: маленькі, чий звук більше нагадує нічне сюрчання цвіркуна, ніж заклик до сну, і великі — ті й мертвого розбудили б.

Скільки вже разів забороняли євреям торгувати речами, пов’язаними з костелом… Сварили їх за це і священники, і рабини — і все дарма. Тож є тут і красиві молитовники зі стрічечками-закладками й посрібленими тисненими літерами на обкладинках — коли по них провести пучкою пальця, вони здаються теплими й живими. Чистий, майже елегантний чоловік у хутряній шапці тримає їх, наче якісь реліквії, обгорнуті в тонкий папір, кремовий пергамент, щоб цей брудний мрячний день не заплямував їхніх цнотливих християнських сторінок, які ще пахнуть друкарською фарбою. Є в нього також воскові свічки, навіть іконки святих із німбами.