Тесса Бейлі

— Це не дозволить мені просто використовувати своє ім'я як ім'я користувача.

— Так, напевно, тому що до тебе приєдналося близько дев'ятисот Бренданів Таггартів.

— То що мені використовувати?

— КапітанМилашка69, — виплюнув Фокс.

— ВМенеЄКрабиДляТебе, — додав Дік.

— СлизькийКолиМокрий...

Брендан втупився на нього.

— Вас усіх звільнено. Ідіть додому.

У нього на кухонному столі сиділа червона молодша сестра дівчини його друга. Господи Ісусе.

Не торгуйся емоційною валютою з незнайомцями. Ти ніколи не отримаєш відшкодування.

Я не з тих, кого можна назвати доступним. Насправді, я вільно володію мовою Від’їбись

Моє хамство навіть не зареєструвалося. Невже мій талант уникати людей зів'яв, поки я сиділа у в'язниці? Втрата моєї суперсили була б просто вишенькою на торті з лайна останніх кількох років.

— Це якесь дивне збочення? Замість того, щоб світити людям своїми причандалами, ти просто ходиш і чіпляєшся до людей з дивними історіями?

— Ну, в грудні занадто холодно, щоб світити чимось. Мої можливості обмежені.

— Це буде хороший день.

На іншому кінці офісу пальці мого помічника роблять паузи, друкуючи бозна-що на швидкості двісті миль на годину.

— І на чому саме ґрунтується ваша теорія? — запитує Ліланд поверх своїх окулярів у дротяній оправі. — Сьогодні понеділок і йде сніг.

— Обидві ці речі є ознакою чистого аркуша. Це наче ми отримали свіжий зошит на спіралі, і цього разу ми будемо писати гарним почерком по всій його довжині. Не тільки на першій сторінці.

Саме в цей момент я відкриваю для себе щось, що я пропустила. Щось монументальне.

У Ейдена Кука твердий, підтягнутий зад.

У мене відвисає щелепа, і я не маю іншого вибору, окрім як дозволити їй висіти там, а час з мого власного випробування вислизає, щоб я могла спостерігати за рухом цих чудових булочок, поки він не зникне за рогом. Але не раніше, ніж вони закарбуються в моєму мозку. О. Святі. Булочки.

Палиці та каміння можуть зламати мені кістки, але слова — це лише відображення нутрощів оратора — не мене. І не тебе.

Думка про те, щоб щодня приходити додому до однієї і тієї ж людини і знати, як вона хоче, щоб їй було приємно, що вона любить їсти, як вивести її з поганого настрою... Боже, я мріяв про це. Щоб від мене так залежали.

І залежати від когось, хто знає, що мені потрібно, навіть коли я цього не знаю.