Іван Черненко

Але теорія без практики — дурна, а практика без теорії — сліпа.

Бо часом головне — не слова, а мовчання.

Але я зрозумів, що прийняття себе і того моменту, в якому ти перебуваєш, робить тебе зовсім непереможним. Неможливо засмутити того, хто щирий із собою.

Метушня відступає, і ти розумієш, що смерть неминуча і варто цінувати життя, якого іноді так бракує.

Мені набридло щодня вмирати, розмірковуючи, чому все так погано. Я вирішив, що краще жити повноцінно, так, як ти того хочеш, говорити правду і чинити чесно, хай чого це вартуватиме. А коли настане час, гідно зустріти смерть з гордо піднятою головою, а не з боягузливо опущеними очима

З кургану чудово видно те, що прожите, але абсолютно не видно того, що буде. Для цього варто спуститися і почати йти. Майбутнє відкривається тому, хто йде.

знаєте ви, навіщо студенту біла шапочка? — питала в аудиторії доцентка кафедри фізіології, яка була найвідданішою фанаткою Павлова Івана Петровича. — Правильно, щоб утримувати ваші знання, бо ж виваляться! А знаєте, який сьогодні день?

— Вівторок?

— Ні, день, на який ви ближчі до диплома, до моменту, коли станете лікарями. Богами! Зараз ви напівбоги, але коли будете фахівцями, станете богами.

Складно відчувати самотність, коли є з ким помовчати.

рія без практики — дурна, а практика без теорії — сліпа.

Так для мене почалася медицина — соціальною нерівністю й геть рудиментарною, совковою системою бюрократії в освіті. Системою, у якій перемагає хитрий або багатий.