Тарас Шевченко

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій

Без милого сонце світить —
Як ворог сміється;

Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?

Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі —
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають,
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,

Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!

Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.

На базарі – про Лазаря

Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко

Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть