uk
Bøger
Тимофій Гаврилів

Де твій дім, Одіссею?

  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Мій кабінет був так само зі мною, як слимакова хатина зі слимаком, його годі було побачити, адже був не на мені, а в мені — не на моєму карку, а в мені всередині. Там, де серце? Радше, на тридцять-сорок сантиметрів вище, захищений від загроз і зазіхань, негод і лихого погляду. Я заходив туди, коли мені було потрібно, і будь-де. Заходив, сідав і брався до праці,
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Це Місто було із тих, у яких ніколи не знудишся; в яких у серпні скидають кору платани, а в січні на перехрестях печуть каштани, у квітні зацвітає ясмин, а в листопаді-грудні частують пуншем і лянґошами, де влітку з тих самих чудернацьких платанів звисають зелені їжачки, і в кронах яких, що ближче до Різдва, з’являються іграшки, ліхтарі і велетенські цукерки в лискучих обгортках, розвішані рукою чарівника-Ґулівера
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    мене завжди тягло на філософію, мені завжди було цікаво віддаватися мисленню, це було так, ніби я віддавався коханню, наче відкривався новий вимір, стереоскопічне зображення.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Я ще ніколи не чув, щоб годинники змінювали людину.
    — Ще й як! Хіба людина — не раб часу? Не слуга годинника, який показує час? Хіба не годинник маніпулює людиною? Хіба не він жене і примушує дратуватися, пітніти, підхоплювати запалення? Хіба не він викликає стреси і породжує булімію? Хіба не він спроваджує в домовину? Хіба не годинник примушує Вас зараз гарячкувати?
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    те, що було новим, стає звичним, яскраве тьмяніє, а гостре зневиразнюється; відтак кожна подорож, насамперед думкою й вигадкою, є утіканням від остаточного отупіння.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Тепер Поет стояв босоніж, декламуючи п’ятого вірша, що розповідав про людину — людину з великої літери. В ньому мовилося про те, що слово «людина» слід писати з великої літери: Людина, що всі літери цього слова пишуться з великої літери — ЛЮДИНА. Вірш був сповнений гуманістичних порухів. Перехоплював і тамував подих. Згадував Прометея й Ікара. Містив криптоцитату: «Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні?» Крутими були віражі цього кола, тривалими аплодисменти, нечуваним ошелешення, незглибним море зімлілих.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Повівав вітерець, шукаючи виходу з архітектурних лабіринтів. Ми підставляли йому обличчя, бігли назустріч, вбирали пестощі, ми осідлали комизливу шкапу фортуни, ми мусили показати себе вправними вершниками і ловили день, сонце, вітер. Ми сідали в метро, і металева гусінь, вигинаючись, пливла від станції до станції, везучи нас до літньої резиденції.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Втім, без ретроспективи немає проспективи, немає, зрештою, перспективи. Дивлячись назад, ми насправді відтворюємо ту частину себе, що обрала собі громадянство.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    моє дочасне прокидання було не помилкою, а наслідком самореґулятивності тілесно-соматичної системи — словом, я таки виспався.
  • b7519520147har citeretfor 4 år siden
    Я ходив ним, тим Містом, жуючи його посипані соляними кристаликами кренделі, петляючи вулицями, провулками і узвозами, церковними майданами й італійськими подвір’ями, сидячи на терасах кафетеріїв і в келіях ресторанів, і щоразу, коли сутніки згущувалися, мій погляд несамохіть мандрував угору, куди мені належало повертатися. Я лічив підсвітлені кола терас, бачив цегляний мур і годинникову вежу з величезним, також освітленим, циферблатом, під якою тулився будиночок з фалосом на стіні, якого звідси ще не було видно, — мій тимчасовий на цьому гостинному клаптику суходолу притулок.
fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)