Плач пересмішниці

Від недостатньої поваги до себе скоюється стільки ж гріхів, скільки від надмірної до себе поваги

давалося, що ніч вихоплювала з наелектризованого повітря загублені ним звуки, хутко загортала їх у клапті густого туману, що поповзком стелився по землі, й похапцем ховала — у травах, на грядках городини, під кущами і деревами, що непорушно бовваніли в імлі, як древні кам’яні статуї.

Авжеж, вона пережила часи, коли не було що їсти, а тепер — немає коли їсти.

Але не ми її розпочали і хтось же має розгребти його і відкинути туди, звідки воно припливло.

Як засвідчує вся історія людства, війна — лайно.

Якщо війну не називати війною, то це не означає, що її нема

На той рік цієї пори, як піде дощ догори

Пожуй, хлопче, полину! А тоді скривися й заткнися

Бажання того, чого в нас немає, заважає користатися тим, що в нас є.

Від недостатньої поваги до себе скоюється стільки ж гріхів, скільки від надмірної до себе поваги.