Світлана Талан

Коли ти поруч

Giv mig besked når bogen er tilgængelig
Denne bog er ikke tilgængelig i streaming pt. men du kan uploade din egen epub- eller fb2-fil og læse den sammen med dine andre bøger på Bookmate. Hvordan overfører jeg en bog?
  • Lisahar citereti går
    Привіт! – весело сказала Даша, шукаючи свої капці.

    Він не обернувся, не відпові
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    після її зникнення світ буде існувати далі, вже без неї. Литиме своє холодне світло місяць, стоятиме ялина, розкидавши в боки свої широкі лапи-гілки, — все буде таким, як є зараз, за винятком того, що все це існуватиме вже без неї.
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Вікнами до сходу ставте, люди, хату,

    Щоб ранкове сонце першими стрічати…

    — почала вона читати зовсім тихо.

    Щоб пізно лягати та рано вставати,

    Щоб добро, як сонце, іншим дарувати.

    Усі, завмерши на місці, слухали, як її голос розлітається тихою музикою, пестить слух. Голос Даші набрав сили й, окрилений натхненням, розтікався ніжністю. Вона глянула на обличчя старенької і побачила, що по ньому тиха тінь сповзла від чола вниз і воно почало набувати вічної покірності та спокою. Даша зробила невелику паузу і дочитала до кінця:

    Кажуть старі люди мудре щире слово:

    «Коли сонце в хату — проживеш чудово!»[3]
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Було дивним те, що перед своєю смертю люди геть-чисто забували про грубі слова, про егоїзм і взагалі залишали в собі тільки найкращі якості, ніби відчували, що незабаром постануть перед праведним судом, де доведеться відповідати за всі свої прижиттєві гріхи.
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Не можна у своє серце впускати зло — воно прогризе, як хробак, тебе зсередини. Чим більше віддаємо, тим більше маємо — є такий закон життя. Не треба думати про те, скільки нам залишилося, треба радіти і навчитися цінувати те, що маємо сьогодні. А це — великий талант, і він даний не кожному.
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    саме хвороба мене навчила радіти непоказним квіткам край дороги, листю, що шарудить під ногами, вранці — сонцю, яке сходить, уночі — зоряним доріжкам у нескінченному просторі, літньому теплому дощу і запаху озону після зливи. Я відчула на собі зраду близьких і дорогих мені колись людей, нерозуміння своїх колег, але не стала від цього менше любити людей, не перестала їм вірити. Можливо, я не маю рації? Або в чомусь помиляюся? Я не знаю
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    що в будь-якій кімнаті є не тільки кути і стіни, але існує і вихід?
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Діти в селі росли, вчилися й допомагали у всьому батькам. Вони мало хворіли, і якщо хтось застуджувався, то батьки, зайняті з ранку до ночі важкою фізичною працею, не бігли до своїх чад галопом з роботи, щоб укласти в ліжко і зробити компрес на розпечене чоло. Вони просто говорили: «Сходи до фельдшерки, нехай випише тобі пігулки». І що найцікавіше, хвороба швидко відступала. Як і всі діти села, Даринка з дитинства була привчена до великих фізичних навантажень і навчилася не нарікати на втому.
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Народившись і вирісши в селі, де з раннього дитинства привчають до праці, вона вважала себе фізично міцною. Даша, як і всі її однолітки, не чула від батьків «сходи, будь ласка» або «зроби, будь ласка, якщо тобі не важко». Сільські змалечку знають слова «треба», «зроби».
  • Наталіяhar citeretfor 5 år siden
    Гроші його розбестили. Вони, як відомо, наділені владою, якоюсь всемогутністю, можуть підняти людину вище на голову, на дві від інших, але й мають інший, негативний бік. Вони можуть згубити.
fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)