Драбина

– Яке щастя не боятись нічого, що прилітає з неба, – сказала Поліна. – Так дивно думати, що ще недавно до таких щасливих людей належали ми.

від слова «був» робилось на душі млосно і важко, наче всередині їй осідала важкелезна каменюка і не давала йти далі.

від слова «був» робилось на душі млосно

– Для світла треба пітьма. Вони – наша пітьма.

бо виявилось, під час війни у потягах не вмикають світла.

– Я б не хотіла цього знати, – казала вона, – але так вже склалося, що знаю

Все було настільки ненормально і не о’кей, що він просто не мав можливості відповісти, що щось не так, бо просто не знав з чого почати. Зі смертей? Катувань? Розстрілів? Окупації? Фільтраційних таборів?

Хотілося кинути грошей на найбільшу бомбу в світі, яка впаде прямо на Москву. І тільки коли банківський віртуальний асистент підтвердив платіж, йому стало на мить легше дихати.

о пан умре, або осел здохне.

— Він, як і ти, хоче поразки Путіна!
— Я не хочу поразки Путіна, — сказав Толік, — я хочу поразки Росії.

Це не дивно, — казала вона собі, — все життя пішло шкереберть і котиться далі. Нормально почуватись дивно