Тіні наших побачень

Самому важко. Але самому треба вміти бути. Досвід самотності передбачає особливість майбутніх стосунків, а звичка бути наодинці — уміння їх цінувати

Пробачають лише сильні, обіцяють — самовпевнені, відпускають — боягузи. Без пояснень

я просто всміхнувся й попрощався.
— Обов’язково зустрінемося, якщо так має статись, — відповіла вона.
Тільки ця фраза не була ані проявом жіночого кокетства, ані загадкою для тих, хто любить метикувати над лініями долі.

Жінки були красивим доповненням інтер’єру, доказом успішності, інколи — натхненням, частіше — засобом розрядитися. Мультифункціональне створіння, допоміжне в усіх твоїх потребах за умови правильного користування. Останнє він вивчив досконало, а багато натомість не вимагав. Здається, жінок найбільше не люблять саме ті, хто від них найбільше залежний. Йому багато чого не подобалося в жінках, наприклад вимогливість, керована гендерними мотивами, або ж надмірна

й у подальшому не було цікаво, чим і як ти живеш. Життя одразу навчило мене бути жорстокою. За жорстокість, можливо, доведеться платити порожнечею, але її простіше пережити, ніж розчарування.
Нещодавно я зрозуміла одну істину: єдине, чого ми мусимо навчитися, — це почуття байдужості до того, що відбувається навколо, та, якщо можливо, не зачіпати почуття тих, хто ще не навчився. Я більше не намагаюся шукати виправдання людським учинкам, прив’язувати до них обставини (люди завжди керуються лише бажанням), як і не заперечувати те, що за другого шансу вони вчинили б інакше. Чи зачепив мене тоді його вчинок? Навряд. Я буду щаслива знати, що йому після цього полегшало.

Навіть більше — усе жахливо. Певної миті я зрозуміла, що виснажилася давати цьому всьому раду. Потрібно відстоювати себе в бізнесі — залишатися сильною. Потрібно відстоювати себе з чоловіками — бути ніжною. Потрібно відстоювати себе в соціумі — зберігати свій образ. А я витратила всі сили, щоб дістати це.

* * *
Ми боїмось не вибору, а його наслідків, незнання, як реагувати на неочікуваний підсумок: незадоволенням, протестом чи смиренним примиренням.

Ми боїмося не змін, а варіацій руху далі, усвідомлюючи, що зміни тягнуть за собою втрату пам’яті і незворотність подій, зміни не дають можливості зловити момент чи залишитися в ньому, закарбувати його як повноцінний спогад чи бодай цифровий набір шрифтів.

У пев­ний момент я навчився себе розуміти, і це один із моїх найбільших здобутків.

Коли автор поставив крапку — отже, сказати більше нічого