Де ж ти дівся, світе мій прекрасний

Я маю на увазі, що вболівання за героїв книжки — це форма бажання, яке має об’єкт, але не має суб’єкта, таке собі бажання без бажання; я не від інших хочу чогось для себе, а хочу чогось для інших, як для себе.

Жити з кимось, кого я дійсно люблю і поважаю, хто по-справжньому любить і поважає мене — як же це змінює життя.

а я, ймовірно, продовжуватиму приймати невдалі життєві рішення і страждати від періодичних депресивних епізодів

Тож було легше й безпечніше лишатися в поганій ситуації, аніж брати на себе відповідальність за її завершення.

Якби письменники чесно писали про своє життя, їхніх книжок ніхто би не читав — і правильно б робив!

Не буду розпочинати дискусію щодо Радянського Союзу, але коли він помер — померла й історія.

Тобі було двадцять із чимось років, ти була в тривалих стосунках, які не вдалися

Можливо, коли згадуєш про страждання, то воно не здається таким поганим, як теперішнє, навіть якщо було набагато важчим — ми й пригадати не можемо, як погано нам було, бо наша здатність пам’ятати слабша за силу того переживання.

Чи річ просто в тому, що біль, який я відчуваю зараз, такий сильний, що перевершує мою здатність пригадати той біль, який я відчувала весь час?

Щовечора після роботи Саймон вмикає новини, доки я готую вечерю, або я вмикаю новини, доки готує він, і ми говоримо про останні рекомендації з охорони здоров’я; я дізнаюся, хто про що говорить у кабінеті, а також що Саймон чув про це у кулуарах; потім ми їмо і миємо посуд, потім лежимо на дивані, і я читаю йому вголос розділ «Девіда Копперфілда», або переглядаємо трейлери на різних ресурсах із годинку, поки не починаємо засинати (хтось один чи обоє), а потім лягаємо спати. І вранці я прокидаюся майже до болю щаслива.