Старий і море

людина в морі ніколи не буває самотня.

упокорившись, він не втратив справжньої гідності.

Не треба було мені, рибо, запливати так далеко,— сказав старий.— І задля тебе, і задля себе не треба. Ти вже пробач.

Людину можна знищити, а здолати не можна

Рибо,— сказав старий,— я люблю тебе й дуже поважаю. Але все одно уб'ю тебе до кінця дня.

«То була найсумніша з усіх моїх рибальських пригод,— подумав він.— Та й хлопець тоді засмутився, і ми попросили в рибини пробачення й швиденько розчинили її».

То був старий рибалка, що промишляв на Гольфстримі сам-один у своєму човні. Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини.

Безглуздо втрачати надію,— думав він.— Безглуздо й, мабуть, гріх... Не треба розумувати про гріхи,— спинив себе.— Й без того досить клопоту. Та й не тямлю я нічого в цих речах. Не тямлю і не певен, що вірю в них. Мабуть, і те, що я убив цю рибу,— також гріх. Нехай навіть я вбив її, щоб вижити самому й нагодувати багато людей. Але тоді все — гріх... Не треба розумувати. Тепер уже запізно, та й є на те інші люди, яким платять за це гроші. От нехай вони й розважають, що гріх, а що ні.

А як легко стає на душі, коли ти переможений,— раптом подумав він.— Я ніколи й гадки не мав, як воно легко. А хто ж тебе переміг?» — запитав старий сам себе.

— Ніхто,— сказав він.— Я заплив надто далеко в море, ото й тільки.

— Але людина створена не для поразки,— промовив старий уголос.— Людину можна знищити, а здолати не можна.