Гіпотеза Кохання

Адаме, – перервала вона його з мокрою посмішкою. — Це не важливо, тому що друге, ось те, що дійсно важливо.

Тепер вони були так близько. Вона відчувала його запах і його тепло, а його руки обіймали її обличчя, великими пальцями проводили взад-вперед, щоб витерти її щоки.

— Кохана, – прошепотів він, — що це друге?

Вона все ще плакала, але ніколи не була щасливішою. Тож вона сказала це, мабуть, з найгіршим акцентом, який він коли-небудь чув.

— Ik hou van jou, Адаме.

— Я сказала, що піду. Але зараз мені не хочеться ні з ким розмовляти, – вона ще раз витерла щоки, але якимось дивом потік припинився. Адаму Карлсену, відповідальному за 90 відсотків сліз факультету, насправді вдалося змусити когось перестати плакати. Хто б міг подумати? — Хоча я відчуваю, що безкоштовний алкоголь дійсно може допомогти

Діти професорки Мосс, – вона з цікавістю подивилася на нього. Легкий вітерець піднявся і скуйовдив його волосся, але він, здавалося, не був проти. — Я не думала, що ти любиш дітей. Насправді навпаки.

Він підняв одну брову.

— Мені не подобаються двадцяти п'ятирічні діти, які поводяться як трирічки. Я не проти, якщо їм справді три.

У того, хто сміється над собою, завжди вистачає речей, над якими можна посміятися

— Ем… Мені подобається китайська кухня.

— Ідеально. Адаму теж подобається, тож…

— Я не збираюся вечеряти в ресторані, – сказав Адам.

Холден нахмурився.

— Чому?

— В мене є важливіші справи.

— Які це? Олів також іде.

— Залиш Олів у спокої. Вона втомлена, і ми зайняті.

— Я маю доступ до твого гугл календаря, засранцю. Ти не зайнятий. Якщо ти не хочеш проводити час зі мною, можеш просто бути чесним.

— Я не хочу проводити час із тобою.

— Ти, мале гівно. Після того тижня, який ми тільки що мали. І на мій день народження.

Тому що я починаю замислюватися, чи ось що таке бути закоханою. Спокійно розірвати себе на шматки, щоб інша людина могла залишитися цілою

Я сумую за снігом. Каліфорнія красива, і я ненавиджу холод. Але я дійсно сумую за снігом.

— Але?

— Я не можу говорити. Я не можу говорити.

— Ви зараз говорите, Олів.

— Не перед людьми.

— Я людина.

— Ви – це не багато людей. Професорко Аслан, я не можу говорити перед багатьма людьми. Не про науку.

— Чому?

— Тому, – бо в мене горло пересохне і мозок заглухне і мені буде так погано, що хтось із глядачів вийме арбалет і вистрелить мені в колінну чашечку. — Я не готова. Розмовляти. Публічно

— Давай. Можливо, нам пощастить, і завкафедри нас помітить. А потім я куплю тобі сендвіч з морозивом.

— Чи буду я платити за цей сендвіч з морозивом? - Тепер він звучав подоланим.

— Ймовірно. Насправді, забудь про це, ти, мабуть, все одно не любиш морозиво, тому що ти не любиш нічого хорошого в житті

Ненавиджу шоколад.

Олів витріщилася на нього, недовірливо хитаючи головою.

— Ти зараз серйозно? Ненавидиш усе смачне, миле і втішне.

— Шоколад огидний.

— Ти просто хочеш жити у своєму темному, гіркому світі з чорної кави та простецьких рогаликів зі звичайнісіньким вершковим сиром. І час від часу з чіпсами з сіллю й оцтом.