uk
Юрій Андрухович

Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

Giv mig besked når bogen er tilgængelig
Denne bog er ikke tilgængelig i streaming pt. men du kan uploade din egen epub- eller fb2-fil og læse den sammen med dine andre bøger på Bookmate. Hvordan overfører jeg en bog?
Вірші, вміщені під цією обкладинкою, виникали упродовж доброго десятка років і знаменували собою не завжди поступове та плавне поринання ідеалістичного юнака в досвіди, маски і тексти, в мову, в усе на світі, включно з любов’ю. Між «Піснею мандрівного спудея» чи «Казкарем» (обидва — 1980) і останнім на сьогодні циклом «Індія» (1990) лежить страшенно велика відстань довжиною в молодість. Усе це пережите і прожите. Тому ця книжка, можливо, є шлях. Чи цей шлях завершений?

Жоден шлях завершеним не буває. Даруйте нагадування.

Я відібрав сюди вірші з усіх трьох своїх збірок, але найбільше з останньої. Напевно, не всі з віршів, які ще й тепер мені подобаються, можна тут знайти. Ясна справа, тут немає тих, які тепер уже мені не подобаються. Але навіть у цих, «фаворизованих», я намагався іноді щось і якось позмінювати. Це не було переписування, а швидше переживання наново. Я вдячний нагоді знову побувати т а м.

Залишаюся з любов’ю — до рослин, жаб, каменів і птахів, до трави і покручів, загалом до людей, до блазнів, астрологів і жонглерів, до ангелів, до Антонича, до Львова, до інших міст і країн, до вина поезії й поезії вина, до решти світу. До зустрічей —

Автор

* * *

трава на камені вона
вночі росте у ранах дому
трава лунка немов луна
рослинне тіло в кам’яному
і ми так часто не спимо
і наслухаємо допоки
нічна трава зітхає мов нічні озера і затоки
себе вганяючи мов клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішку щілин
триматись каменя і жити
хоча б між рейок і коліс
між днями виникне і снами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийде за нами
Denne bog er ikke tilgængelig i øjeblikket
64 trykte sider
Har du allerede læst den? Hvad synes du om den?
👍👎

Citater

  • Tim Bondarhar citeretfor 4 år siden
    КОЛО)

    Місто немов сузір'я.

    Як часто, блукаючи, йшли ми

    на світло домів, від яких

    не лишилося й каменя!..

    І хто нам повірить, що йшли ми на світло?

    Як часто шукали ми гирло,

    і міст, і причал

    в опівнічних пустинях дворів,

    та хто нам повірить, що річка була тут?

    Тільки крізь нас переходять міста

    у непам'ять.

    Ми вимовляємо їх

    і знаходимо іншими. Втім,

    вранці виходиш на площу і все пізнаєш:

    Липи в час доцвітання стоять золоті,

    безгомінні.
  • Tim Bondarhar citeretfor 4 år siden
    ЛЮБОВНИЙ ХІД ПО ВУЛИЦІ РАДЯНСЬКІЙ

    це хід весняних звірів це парад лемурів

    мальовані роти палкіші свіжих ран

    це час коли жага струмує навіть з мурів

    це марш нагрітих тіл жагучих мов коран

    це танці потіпах під солодовим небом

    ясновельможна кров темніє мов чифір

    дівчата з медучилищ пахнуть млосно медом

    прозорі наче спирт летючі мов ефір

    це вихід гультіпак під шелести акацій

    похід під ліхтарі лоліток і моргух

    мов піонерок плин у дні шкільних вакацій

    повз вигуки афіш про м'ясо і про дух

    повз біржу казино мелодію міліцію

    пастушки з вітражів упирки з вар'єте

    дурепи осяйні вогненні янголиці

    ці малпи трохи мальви кожна з них цвіте

    це час дерев і змій духмяний і такий

    що виростає з ніг сурма хрипка і грішна

    вони ідуть а ти як той більярдний кий

    не в силі проказати навіть харе крішна

    або ось ти поет улюбленець планет

    що бачиш то щоку то вухо або кліпсу

    заряджений такий увесь мов пістолет

    готовий розрядитись влучно в першу ліпшу

    або ось ви вуйки набичені буйтури

    атлети з-під вітрин деталі від скульптури

    або ось ти флейтист весь голубий аж синій

    що трешся між купців з якихось абісиній

    або хлоп'ята ви безвусі шкуродери

    зелені королі вологі від жадань

    уродженки весни пантери і ґетери

    повз вас ідуть у сни в липку бездонну хлань

    і потім розтають і недосяжні знов

    тікають у гаї повітряних небес

    над вулицею ніч

    помада туш і кров

    я так я так я так

    я так тебе тебе
  • Tim Bondarhar citeretfor 4 år siden
    ЄХИДНА

    Повертаємся, всіявши зойком оази:

    кров на піхвах, засмага східна.

    Та зачинене місто, мов острів прокази,

    або клітка, в якій єхидна.

    Поки нас не було, поки нас у пустині

    прошивала сурма побідна,

    на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,

    проступило тавро: єхидна.

    Ми згубили себе в агарянськім поході.

    Перемога цілком невидна.

    І до рідних дверей нам достукатись годі,

    і вітчизна немов єхидна.

    Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,

    пізня ласка така фригідна.

    В зимних венах померло дзвінке повноліття,

    а в очах ожила єхидна.

    Це вона відкладає століття, мов яйця,

    по торгах, де музика мідна,

    де помости смертей, де живуть і бояться,

    де юрба сичить, мов єхидна.

    Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.

    Я півсвіту пройшов приблизно.

    Можу босим піти за твоєю труною,

    рідна панно, стара вітчизно

På boghylderne

fb2epub
Træk og slip dine filer (ikke mere end 5 ad gangen)