Моя автобіографія

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський

Руського паломника", що його рокiв дванадцять пiдряд читала

"Катехiзис" Фiларета. До чого ж противна книжка! Ще якби так - прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то - напам'ять

Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу. Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.

Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде

Мiж соцiалiзмом i королем вертiвся, як мокра миша

Так i вийшло. Отак мiж природою, з одного боку, та людьми - з другого, й промайнули першi кроки мого дитинства золотого

Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина. Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi. А письменник - нi

Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом. Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити

мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку