Месопотамія

– Ти де був? – запитала.

– Заблукав, – відповів я.

– Усе гаразд? – засумнівалась.

– Так, – збрехав я.

Скоріш за все, вона не повірила. Але промовчала.

Від цієї музики хотілося померти. Цим я й зайнявся.

Смерть Марата виявилася подібною до його життя – нелогічною й сповненою таємниць.

тебе вимагається лише поменше спати. І користуватися презервативами. Все інше обов’язково з тобою станеться.

Мама вхопилася за такий варіант: якщо вже відпускати малого, ну, мене себто, в доросле життя, то краще знати, де потім шукати тіло.

Усе зав’язано на тобі, від тебе вимагається лише поменше спати. І

знав краще за інших, що вона нікуди з ним не поїде. А отже, і він нікуди не поїде. Тому що одна річ – спати в чужому будинку з чужою жінкою, і зовсім інша – кинути того, кого кидати не можна. Ніяк не можна. За жодних обставин. Принаймні так я все це зрозумів.

Що робить більшість із нас, зіткнувшися з чужою смертю? Зазвичай ми намагаємося не реагувати, аби не привернути її уваги. Ми просто робимо вигляд, що смерті не існує, не помічаючи померлих і не думаючи про живих.

Амбіції завжди сповнюють нас сили й витривалості. Клопітка щоденна праця, виснажливі тренування, цілеспрямований шлях до мети – усе це не могло не дати результату.

робити кар’єру на ньому було те саме, що робити кар’єру на кораблі, який іде на дно: можна, звісно, але можливості від початку дещо обмежені.